7
" Imagine the killing of 100,000 people who happened to come from the same group,” I explained, “Jews or Poles in the city of Lviv. For Lauterpacht, the killing of individuals, if part of a systematic plan, would be a crime against humanity. For Lemkin, the focus was genocide, the killing of the many with the intention of destroying the group of which they were a part. For a prosecutor today, the difference between the two was largely the question of establishing intent: to prove genocide, you needed to show that the act of killing was motivated by an intent to destroy the group, whereas for crimes against humanity no such intent had to be shown.” I explained that proving intent to destroy a group in whole or in part was notoriously difficult, since those involved in such killings tended not to leave a trail of helpful paperwork. "
― Philippe Sands , East West Street: On the Origins of "Genocide" and "Crimes Against Humanity"
17
" Німці були методичними, фіксували більшість рішень письмово, лишаючи таким чином по собі паперовий слід документів, ключі до розуміння ідейного замислу.
[...] Лемкін уважно вивчав кожен документ [...]
Прокладаючи собі шлях через ці законодавчі акти, він знаходив спільні теми, елементи "концентрованого задуму". Ця робота [...] виявила, що сукупною метою німців було масштабне знищення народів, над якими вони встановили свій контроль. [...]
Першим кроком переважно була денаціоналізація, позбавлення окремих осіб громадянства, розрив зв'язку між євреями і державою так, аби обмежити їхній законодавчий захист. Далі слідувала "дегуманізація" — позбавлення законних прав членів обраної етнічної чи расової групи. [...] Третім кроком було вбивство нації "у духовному і культурному сенсі": Лемкін виявив низку декретів, які, починаючи з 1941 року, вказували на "повне знищення" євреїв за допомогою "поступових кроків". Окремо кожен декрет здавався зовсім незагрозливим, але, якщо взяти їх разом і проаналізувати межі їхньої дії, можна побачити, що вони мають ширшу мету. Окремих євреїв змушували реєструватися, носити яскраві пов'язки із зіркою Давида для легшого ототожнення, а тоді переміщали у спеціально відведені місця, гетто. [...]
Вилучення майна робило обрану групу більш "нужденною" і "залежною від карткового розподілу продуктів харчування". Ці декрети обмежували раціон вуглеводнів і білків, перетворюючи членів групи на "ходячих трупів". Ламався дух людини, вона ставала "апатичною до власного життя", багато смертей спричинила примусова праця. Для тих, хто залишився живий, було передбачено наступні засоби "дегуманізації і розпаду", поки вони чекали, коли настане "час страти" [257–9]. "
― Philippe Sands , East West Street: On the Origins of "Genocide" and "Crimes Against Humanity"
19
" [П]отреба довести намір знищити групу загалом або частково, як того вимагає Конвенція про геноцид, може мати сумні психологічні наслідки. Це підсилює почуття солідарності серед членів потерпілої групи і водночас поглиблює негативні відчуття щодо злочинної групи. Термін "геноцид", з акцентом на групи, здебільшого сприяє підвищенню відчуття "вони" і "ми", відшліфовує відчуття групової ідентичності і може мимоволі породити ті самі умови, проти яких призначений, — налаштовуючи одну групу проти іншої, і це залишає менше шансів на примирення. [...] Для декого бути названим жертвою геноциду стає "суттєвим елементом національної ідентичності", проте не сприяє розв'язанню історичних суперечок чи зменшенню частоти масових убивств [527—28]. "
― Philippe Sands , East West Street: On the Origins of "Genocide" and "Crimes Against Humanity"